Перед від’їздом команди до Львова на заключний матч першого кола чемпіонату Екстраліги, керівництво МФК «Кардинал» оголосило про повернення до Рівного Михайла Волянюка. За півтора роки відсутності футболіст встиг пограти одразу у двох клубах: «Єнакіївці» та «Сапфірі». Втім, саме повернення до рідної команди вважає найбільш вдалим кроком у своїй спортивній кар’єрі.

Михайло ВОЛЯНЮК

Дата народження: 23.04.1989

Знак Зодіаку: Телець

Рідне місто: Бориспіль (народився у Здолбунові - прим. авт.)

Хобі: активний відпочинок

Улюблена музика: реп

Улюблена страва: макарони з м’ясом

Кар'єра:

Михайло Петрович Волянюк - народився 23.04.1989р. у м. Здолбунів Рівненської області. Ліцезію футболіста отримав 01.09.2002р. Перший клуб - "Борисфен" (Щасливе). Сезон 2002-2003 участь у ДЮФЛ України U-14, 2003-2004 участь у ДЮФЛ України U-15, 2004-2005 участь у ДЮФЛ України U-16. Паралельно команда Михайла Волянюка виступала у обласних юнацьких змаганнях Київщини. Сезон 2006-2007 ФК "Бориспіль-ДМА" (Бориспіль), ця команда грала в обласних змаганнях та всеукраїнських під егідою АМФУ. Сезон 2007-2008 Михайло Волянюк провів у команді "Кобра" (Бориспіль), яка аналогічно попередній грала в обласних змаганнях та всеукраїнських під егідою АМФУ. Із 28.08.2008 року Михайло Волянюк стає гравцем "Кардинал" (Львів) та МФК "Кардинал-Рівне", поки 31 січня не перейшов до клубу "Єнакієвець" (Єнакієво). Наприкінці минулого сезону футболіста переманила донецька команда "Сапфір", яка мала великі амбіції на цей сезон, натомість відмовилась навіть від участі у Першій лізі Чемпіонату України з футзалу.

- Михайле, офіційна інформація про твій трансфер до «Єнакіївця» з’явилася наприкінці січня 2012-го. Можеш пригадати, як усе було? Що відчував, коли дізнався, що матимеш шанс спробувати сили у новій команді?

- Про можливий переїзд до «Єнакіївця» я дізнався ще на початку року. Ми саме були на зборах зі збірною командою України. Потому, навіть, встиг повернутися до Рівного і зіграти матч чемпіонату проти «ЛТК». Ми перемогли – 7:4 (у тій грі Михайло Волянюк відзначився тричі, - авт.). Як виявилося – це була моя остання гра за «Кардинал» у тому сезоні. Вже менше, ніж за місяць, у матчі наступного туру чемпіонату я вийшов на свою першу гру у складі «Єнакіївця». Грали вдома проти івано-франківського «Урагана». У підсумку ми перемогли – 6:2, а мені вдалося відкрити рахунок забитим голам за нову команду. Це був новий виклик для мене. Адже у Єнакієво будували сильну команду, із перспективою здобуття чемпіонського звання вже у наступному сезоні.

- Важко було адаптуватися у новому колективі?

- Не сказав би. Це звичайний процес. Ходиш на тренування, звикаєш до партнерів, вивчаєш комбінації. Тим паче, я був не єдиним новачком в команді. Разом зі мною до «Єнакіївця» тоді приїхав і Євген Юнаков.

- Ти добре розпочав у Єнакієво. Забив у першій же грі. Втім, потім справи пішли не так добре. Чому?

- Якщо чесно, то сам не можу цього пояснити. Ніби усе влаштовувало на новому місці. Ми непогано грали. Щоправда, у підсумку «Єнакієвець» не зумів потрапити навіть до призової трійки (команда Олега Солодовніка стала четвертою у чемпіонаті, - прим. авт.). А я після дебютного голу у ворота «Урагана» в першій же грі, до завершення чемпіонату забив усього три голи. Це на фоні того, що у першій половині сезону у Рівному я забив десять. Із Валентином Цвєлих ми поділили третю позицію у гонці бомбардирів (по 14 голів), Але, це було слабкою втіхою для мене. Чотири голи за півроку для гравця атакуючого плану – це фактично нічого.

- Потім розпочалися збори, підготовка до нового сезону. Які завдання ставило керівництво?

- Завдання були все ті ж. У чемпіонаті 2012-2013 років «Єнакієвець» мав здобути чемпіонське звання і Кубок України. Ми добре розпочали: здобули дві перемоги у перших двох матчах. У Хмельницькому обіграли «Спортлідер», а у Рівному – «Кардинал». Мені вдалося відзначитися у воротах колишнього вже клубу. А потім у команді з’явилися бразильські легіонери. Найбільше із них мені подобалося грати з Тьягу. З-поміж усіх легіонерів у на майданчику він іноді творив просто футзальні шедеври. Все, ніби йшло добре, а потім сталася серія із трьох поразок поспіль. Ми програли «ЛТК», «Локомотиву» і «Урагану». Від такого кожній команді оговтатися непросто. Зрештою, у другій частині сезону, стало зрозуміло, що проект із завоювання золотих медалей – приречений. Ми не потрапили, зрештою, навіть до фіналу чотирьох. Одразу після цього мені зателефонували представники клубу і повідомили, що мене виставлено на трансфер. Тому я зібрав речі і вирушив додому до Борисполя.

- Приблизно у цей же момент на горизонті з’явився інший футзальний клуб.

- Так. Мені зателефонував Ігор Москвичов. Сказав, що працює над створенням нового амбітного футзального проекту у Донецьку. Запропонував мені грати за них. З командою «Сапфір» я поїхав на літній турнір «Біла акація» до Одеси. У цей час мій контракт у «Єнакіївця» збирався викупити луганський «ЛТК». Але керівництво «Сапфіра» проявило наполегливість і я став повноцінним гравцем донецької команди.

- Однією із умов підписання контракту із «Сапфіром» була участь клубу у чемпіонаті Екстраліги?

- Так. Це мене найбільше цікавило. Питання було, навіть, не у грошах. Я просто хотів грати в Екстралізі.

- Чому ж у підсумку «Сапфір» так і не заявився до еліти?

- Коли підписував контракт із клубом – була домовленість із керівництвом «Сапфіра», що донеччани гратимуть в Екстралізі. Ми провели передсезонні збори на Харківщині, зіграли на турнірі у Донецьку. А потім керівництво клубу оголосило, що Екстраліги не буде. Мені пояснили, що команда ще дуже молода і недосвідчена для матчів найвищого рівня. Для початку було вирішено пограти у першій лізі чемпіонату України. Тоді у мене відбулася перша серйозна розмова і керівництвом «Сапфіру». Просив, щоб мене відпустили до Рівного. Втім, отримав відмову. Мене запевнили, що я потрібен у команді. Та й вибору особливого не було. Потім були другі передсезонні збори. Готувалися до чемпіонату першої ліги у плановому режимі. І знову телефонний дзвінок. Мені повідомили, що нинішній сезон «Сапфір» гратиме у чемпіонаті міста. А я можу відправитися до оренди в інший клуб.

- Одразу приїхав до Рівного? Як почуваєшся тут після півторарічної відсутності?

- Так. Я одразу зателефонував до віце-президента «кардинала» Михайла Кондратюка. Обговорили усі умови. І коли було оформлено усі необхідні паперові справи – я одразу поїхав до Рівного. Було оформлено орендну угоду до завершення нинішнього сезону. Зараз почуваюся так, ніби ніколи звідси і не їхав. Завжди приємно повернутися додому.

- Зараз «Кардинал» дещо відрізняться від того, який виступав у чемпіонаті 2011-2012-го років. З’явилися нові виконавці. Звик до змін?

- Так, в команді сталося декілька кадрових змін за півтора роки. Але кістяк колективу залишився той же. Знаєте, що мені найбільше подобається у цій команді? «Кардинал» має свій, особливий стиль гри. Особливо, перша четвірка. Це суто комбінаційна модель гри. Саме за це усі люблять фут зал. Всі атаки команди починаються із комбінацій, заготовок, награного порозуміння. Це гра розуму. І це приваблює найбільше.

- Гра з «Енергією» у Львові була першою для тебе після повернення до Рівного. Програли – 0:3, а ти не реалізував десятиметровий. Це не стало психологічним ударом?

- До виїзду у Львів в мене було дуже мало часу для підготовки. Я все ж таки досить довго не мав ігрової практики на такому рівні. До того ж, ще не встиг вивчити усіх комбінацій, які готує тренер. Сергій Піддубний дав шанс пробити той десятиметровий, щоб я знову відчув впевненість. На жаль, не вдалося забити.

- Та гра взагалі якось дивно склалася. Ви мали безліч моментів, але у підсумку не реалізували жодного.

- Треба реалізовувати свої нагоди. Про це завжди говорить Піддубний. Тригубець влучив у перекладину, я у стійку. А перемагає той, хто забиває. Чому так склалося? Знаєте, в мені тоді вирували такі емоції, що зараз, навіть, важко пригадати якісь деталі гри.

- Переломним став незабитий пенальті?

- Ні. Швидше, навіть, не так. Те, що не забив Віталік (Дєнюжкін – авт.) – це півбіди. В нас ще був час. Найбільше підкосило те, що вже у наступній атаці ми пропустили вдруге. Відігратися після – 0:2, в гостях, у другому таймі – це дуже непросто. До того ж, нам справді дуже не щастило.

- Що сказав тренер після гри?

- Сказав, що ми добре грали. Сергій Піддубний – хороший психолог. Сказав, що нас не пощастило і що без таких поразок не буває перемог.

- Одна прикра поразка зіпсувала те, до чого ви йшли п’ять матчів. У таблиці команда скотилася одразу на три позиції.

- Це не проблема для нас. В нас завжди одне і те ж завдання – перемагати у кожній конкретній грі. Попереду ще три кола чемпіонату. Просто треба реалізовувати свої нагоди і перемагати.

- Як гадаєш, повернення до «Кардиналу» - це шанс повернутися до лав національної збірної?

- Повернення до «Кардиналу» - це для мене шанс повернутися у великий футзал. Повернути свою найкращу форму. Знову забивати, як у кращі часи. Звісно, хотів би знову зіграти і у збірній. Я патріот своєї країни і захищати її честь – це мрія.

Роман СВИРИДА, спеціально для Офіційного сайту МФК "Кардинал-Рівне".