У попередній розповіді про гравців МФК «Кардинал-Рівне» ми привернули вашу увагу до голкіпера команди Віталія Дєнюжкіна, було б несправедливим не продовжити розповідь про стражів рівненських воріт. Тому сьогодні ми вас познайомимо з Андрієм Пітулею.

Народився Андрій 15 січня 1990 року в місті Львові. З другого класу розпочав займатися футболом у в групі підготовки футбольної школи «Карпат», а згодом був зарахований безпосередньо до школи. Причому одразу зайняв місце на останньому рубежі оборони, і це не дивно, адже його батько свого часу теж був голкіпером. Євген Пітуля довгий час захищав ворота різних львівських команд, які виступали в чемпіонаті Львівської області.

Навчаючись у футбольній школі «Карпат», Андрій Пітуля в складі своєї команди неодноразово ставав призером різноманітних дитячих та юнацьких футбольних турнірів у Молдові, Німеччині, Польщі та інших країнах, куди виїздила їхня команда. А коли Андрій навчався в 9 класі команда 1990 року народження спочатку посіла друге місце в чемпіонаті України західного регіону, а згодом здобула срібні медалі Всеукраїнської першості серед восьми команд фіналістів. Цікаво, що в обох випадках випереджали львів’ян вихованці столичного «Динамо».

Закінчивши школу «Карпат», юнак потрапив до команди «Карпати-2». Але після двотижневих зборів тренер повідомив Андрію, що він, через малий зріст, як для голкіпера великого футболу, не підходить команді.

Цього ж року Пітуля вступив до львівського інституту фізкультури і майже одночасно попросився на тренування до футзальної львівської «Енергії». Протягом року Андрій тренувався під керівництвом Юрія Кобзаря, а коли з команди пішов голкіпер Кіркіж, який разом із Кардашем навчали воротарським тонкощам Пітулю, юнак став другим голкіпером команди. На початку другого кола в «Енергії» відбулися кардинальні зміни, колектив залишили досвідчені футболісти, і Пітуля зайняв місце у воротах, на той час кольори команди захищали молоді вихованці «Енергії», ще одним воротарем львівської команди, тоді був Петро Ільків (нині третій голкіпер цього колективу). Головний тренер Микола Сич довірив місце у воротах, якраз Андрію Пітулі. За рік в Андрія закінчився контракт, що співпало з об’єднанням «Енергії» та «Тайму», і звісно місце в воротах дісталося більш досвідченому голкіперу Владу Лисенку. Тому Андрію потрібно було подумати перед тим, як приймати рішення. І він погодився на пропозицію МФК «Кардинал-Рівне» та переїхав у Рівне.

- Андрію цьогорічний чемпіонат вперше проводиться під егідою Екстра-ліги. Твої враження від нього, якщо порівняти його з попередніми турнірами, чи зріс рівень, майстерність гравців?
- На мою думку загальний рівень чемпіонату виріс, але шкода що зменшилася кількість команд учасниць. У цьому аспекті Екстра-ліга звичайно поступається чемпіонатам попередніх років. Хоча, як на мене, майстерність виконавців загалом зросла.

- Ви відібрали такі потрібні очки в «Локомотива», як на твою думку, вже можна назвати чемпіона, чи вся боротьба ще попереду?
- Важко сказати, але я вболіваю за «Енергію», адже це моя перша команда, і вважаю, що львів’яни повинні взяти свої очки і здобути чемпіонство, навіть не дивлячись на гру в Харкові.

- Твоє ставлення до легіонерів? Чи додають вони цікавості чемпіонату, чи їхня майстерність, навпаки, бажає бути кращою?
- Я не скажу, що гра всіх легіонерів мені до вподоби. Так, мені подобається Сержао і Біро Жаде, а ось за інших, я б не сказав, що вони «на голову вищі» за наших гравців, хоча так мало б бути.

- У чемпіонаті ви вже остаточно втратили надії на нагороди, а ось в кубку…
- Звичайно боротимемося за вихід у «Фінал чотирьох», який відбудеться в Івано-Франківську. Ми в цьому сезоні ще не вигравали в «Урагану», то чому б це не зробити в кубкових зустрічах. В усякому випадку докладемо максимум зусиль, щоб засмутити «ураганівців».

- Андрію, хто був твоїм першим тренером?
- У спорт школі «Карпат» у нас тренером команди був Роман Деркач, а тренером воротарів – Юрій Сусла.

- А як ти опинився в Рівне?
- В «Енергії» мені не було гарантовано місця у воротах, а тут Сергій Піддубний пообіцяв, що я гратиму. Тому щоб не втрачати ігрової практики, в січні минулого року я погодився перейти в МФК «Кардинал-Рівне».

- Твій напарник Віталій Дєнюжкін – не лише захищає власні ворота, а й неодноразово засмучував воротарів суперника чи то зручною гольовою передачею, чи сам ставав автором голу. А як у тебе з цим справи?
- Пригадую, забив якось гол «Шахтарю», граючи за «Енергію». П’ятий польовий – Ромаріо не встиг помінятися з голкіпером. Федюк зробив мені передачу і я низом, зі своєї половини, пробив у порожні ворота. А ще один м’яч я забив уже в Рівне, коли ми 7:2 виграли в «Єнакієвця». На цей раз я зловив м’яч і пробив з рук прямо під поперечину.

- Чи трапляються матчі, коли твоя команда перемагає, а ти не зовсім задоволений своєю грою?
- Після гри я для себе завжди роблю аналіз пропущених голів. Продумую різні варіанти вирішення того чи іншого епізоду гри, чи було б краще вийти на гравця, чи навпаки – залишитися на лінії воріт.

- Яким чином на тебе впливають пропущені голи?
- Вони мене заохочують до більш плідної роботи, примушують працювати з подвійною енергією, робити висновки, щоб в майбутньому намагатися не допускати аналогічних помилок. Взагалі виходячи на гру, я налаштовую себе, щоб в жодному разі не пропустити.

- Хто найбільше допоміг тобі розвинути якості футзального голкіпера?
- Взагалі правильно стояти в футзальних воротах мене вчили Кардаш і Кіркіж. Це ті дві людини, які мені справді підказували, як грати, що необхідно робити в тій чи іншій ситуації поблизу воріт. А ось завдяки Віталію Дєнюжкіну я зараз став краще грати ногами.

- Чи знаєш свої плюси і мінуси?
- Звичайно, але дозвольте мені це тримати в таємниці. На відміну від Віталія Дєнюжкіна, мені зручніше стояти ближче до воріт, так мене навчали мої попередні наставники Кардаш і Кіркіж. Звичайно, при потребі я залишаю ворота, але в більшості епізодів граю все-таки ближче до воріт.

- Твій тато теж був голкіпером, але у великому футболі. Чи слідкує він за твоїми виступами, дає свої поради?
- Тато приходить на ігри, і переглядає в інтернеті голи, які я пропустив. Він мене не сварить за допущені помилки, а ніби радиться, що мовляв краще можливо було б зіграти по-іншому. Тобто, жодного разу я від нього не почув слів докору, а навпаки – батько мене завжди підтримує, як може.

- Коли твій тато на матчі, це впливає на тебе, чи ні?
- Стараюсь зіграти, якомога краще. Завжди у Львові відчувається батьківська підтримка. А тут в Рівне мене підтримує моя дівчина Тетяна.

- Чи є у тебе серед воротарів кумир?
- Загалом немає, але мені подобається гра іспанця Луїса Амадо, а також воротарів з іспанської футзальної «Барселони», а з українських воротарів імпонує гра Кардаша, Лисенка, Іваняка.

- З ким товаришуєш?
- З Юрієм Когутом, Мар’яном Маринюком, Віталієм Дєнюжкіним. Віталій часто мені дає поради, як вірно зіграти в тому чи іншому епізоді. Часом спільно розбираємо ігрові епізоди за нашою участю, визначаємо, як правильніше було поступити в тому чи іншому моменті.

- Можливо перейдемо до твого особистого життя. Ти неодружений! А чи є в тебе дівчина?
- Мою подругу звати Тетяна Гончарук – це сестра дружини Олександра Бондаря.

- Якщо не таємниця, як ви познайомилися чи хто вас познайомив?
- Познайомилися ми в Рівне на дискотеці. Дружили і разом проживали з Михайлом Волянюком, він із своєю дівчиною йшов на дискотеку запропонував і мені піти, там я і познайомився з Тетяною. Так з жовтня 2011 року ми і зустрічаємося.

- Чи є в тебе хобі або улюблене заняття у вільний час?
- Люблю порибалити, а також подобається збирати гриби. Правда, на рибалку їжджу частіше. Рибалю або з татом, або в компанії з друзями.

- Чи любиш слухати музику і яка тобі до вподоби?
- Музика мені подобається різна.

- А яким фільмам віддаєш перевагу?
- Історичним, бойовикам.

- До речі, а ти вмієш готувати?
- Уже вмію. Найулюбленіше блюдо – картопля підсмажена в духовці на маслі з м’ясом.

- А як справи з освітою?
- Закінчив чотири курси львівського інфізу, планую продовжити навчання на 5 курсі, щоб мати повну вищу освіту і рівень спеціаліста. На жаль, магістра я не потягну.

- Чи є в тебе мрія?
- Мрій загалом багато. Я вважаю себе молодим, тому про майбутнє ще не задумувався, Життя покаже, який шлях обрати. Наразі, поки що, завершувати воротарську кар’єру не збираюся.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ  

Інформацію взято із сайту SPORT.UA