"Відстрілявшись" у Радивилові, "кістяк" "Славії" на чолі з Президентом за кермом та Головним тренером штурманом вирушив на пошуки Великого поля. Адже на 19:00 на рівнян там очікував матч третього туру турніру з промовистою назвою Ліга Чемпіонів.

Дорога до Рівного, або навіть до Березного, пройшла без якихось цікавих подій, а далі, щоб дістатися до Великого поля, потрібно було пройти "сім кіл пекла", а точніше вісім кілометрів бруківки (десь така сама дорога як до Садового). Так от, здавалося, що цей відрізок шляху тягнувся довше ніж попередні сто шістдесят кілометрів. В дорозі хіба що розважав GPS навігатор, який казився, і повністю з'їхав з глузду, повторяючи, що ми з'їхали з дороги, і потрібно повернутися на дорогу, а не їхати бездоріжжям. Минувши слісопосадку, ми в'їхали у Велике поле.

Здалося, що потрапили до якоїсь паралельної реальності. Хоч і довелося поїздити по області, і побачити не один "футбольний центр", але все те було якось не так, а це було справжнє класичне українське поліське село. Таке, яким його описує Тарас Шевченко та інші класики української літератури.

Про Велике поле у Славії знали майже нічого, окрім того, що це Березнівський район, і що та команда в першому турі перемогла на виїзді без шансів для суперників "Рівес".

А літописи, а точніше Інтернет про Велике поле згадує лише в такому ключі:  "Велике Поле — село,  що знаходиться у Березнівському районі Рівненської області. Розташоване за 18 км від районного центру, за 16 км від залізничної станції Костопіль. Поселення було засноване у 1870 році. Під час Великої Вітчизняної війни зі зброєю в руках проти гітлерівців боролося 83 мешканці села. За бойові заслуги 43 з них удостоєно уря­дових нагород, 40 односельців загинуло на фронті.
  Село Велике Поле займає площу 0,6 км². Чисельність населення села становить понад 400 мешканців. Відноситься до Великопільської сільської ради. Поштовий індекс — 34631."

Тож село бойової слави, мабуть нічим не змінилося за останні надцять років. Стадіон, а точніше футбольне поле знаходиться відразу при в'їзді, тому шукати його, букаючи "нескінченними кварталами" населеного пункту не довелося. Поле, здається, природнє, але рівненьке, і за якістю та станом нічим не поступається, а навіть переважає багато "футбольних килимів" області, навіть Першої ліги. З одного боку поле захищає густий ліс, а з іншого - спеціально висаджені молоді дерева.

На скільки я зрозумів, то з чотирьохсот мешканців села - двадцять - це футболісти, ще з десяток знаходяться "при клубі" (при футбольному, а не тому, що є у кожному селі, бо при тому клубі, напевне знаходитяться усі хто досяг статевої зрілості, особливо по вечорам у вихідні), решта - то вболівальники. Більша кількість команди приїхала на матч в кузові ЗІЛа, то напевно, типу "клубного автобуса", який їздить по хатам, і як офіцери військомату, забирають усіх чоловіків після 18 років на битву, а жінки пакують їм вузлики з салом, хлібом та цибулею, плачуть та махають хустинками. 

Перед та під час гри найбільше турбувала погода, яка була дуже не постійною та мінливою, навіть деякий час дощ йшов, але, якось пронесло, а ще там дуже багато комарів, особливо з того боку там де ліс, тому на другий тайм довелося змінити місце дислокації, і знімати з місця ближчого до "Великого поля". 

Роман Валерійович готував футболістів до матчу серйозно та відповідально, адже суперник, справжня "темна конячка", адже, як вже писалося вижче, окрім того, що березнівчани на виїзді розгромили "Рівес" іншої інформації про команду не було.

Коли команди вийшли на поле, то стало зрозумілим, що у Великому полі дійсно зібрали усіх чоловіків призовного віку, які мали форму, щитки та взуття. Тут були малі та великі, гладкі та худі, старі та молоді, що додавало перебуванню у Великому полі ще більшого колориту. Забігаючи наперед скажу, що дехто з гравців "Славії" дуже влучно охарактеризував суперників: "Грають вони як аматори, але по ногам б'ють як справжні професіонали", або "Я багато бачив команд, але щоб більшість гравців була нижче мене ростом - це вперше".

Від стартового свистка "Славія" пішла уперед. Відриття рахунку довелося чекати не довго, вже на четвертій хвилині гри Сергій Дьомушкін подав зі штрафного, а до виского Тараса Семенюка дострибнути так ніхто і не зміг, удар головою - 0:1. Це заспокоїло рівненських футболістів, і стало грати набагато легше. "Славія" набагато більше атакувала, і створювала небезпечні моменти, але то "ногі криві", то стійка чи поперечина допомагала, то м'яч потрапляв прямісінько у воротаря, але забити гості не могли аж до 29 хвилини. Максим Конончук мало того, що наважився на удар здалеку, але ще й попав по м'ячу, а той полетів у площину воріт, і навіть повз воротаря 0:2 Справжній подвиг.

Не можна не згадати про вболівальників. Їх вздвож поля вистачало, навіть було забагато, бо іноді боковому арбітру доводилось бігати не вздовж лінії, а навіть бличще до цетру поля. Щодо глядачів, то тут також був свій колорит. Таке враження що правила гри у футбол у Великому полі прививають разом з молоком матері, а змалку замість казок дітям розповідають про особливості визначення положення поза грою та трактування гри рукою. Звісно, про такі речі, як напад на воротаря, чи про те, що після вкидання ауту воротар не може брати м'яча у руки від "свого" їм ще не розповіли. Коротше кажучи порадників у арбітрів вистачало. До речі, про суддів. Оцінкою їх роботи хай займаються відповідні люди, але головному арбітру потрібно або купити свисток, або займатися дихальними вправами, бо його звукові сигнали більше асоціювалися із криком помираючого лебедя, з відомого балету, а не зі свистком людини, яка ПРОВОДИТЬ гру.

До розгромного рахунок у матчі "Славія" довела на 59 хвилині, Юрій Гордійчук своїм гарматним пострілом ледь не порвав сітку у воротах суперника, звісно, без шансів для воротаря.

До кінця матчу були ще два цікавих, колоритних епізоди. В одному з них, напевне найбільший місцевий знавець футболу, прагнув словами, більшість з яких були нецензурними, навчити бокового арбітра правильно підіймати прапорець. Гру на мить зупинили, але до FIGHT-шоу не дійшло, напевне на щастя для "місцевого", бо як я дізнався після матчу, то цей арбітр має там якесь звання, чи пояс, чи дан у якомусь бойовому мистецтві, тому, могло б бути весело.

Апогеєм матчу став "антракт" за десять хвилин до фінального свистка. Футбол-футболом, а корови мають пройти з пасовиська через поле до хлівів, тут вже нічого не поробиш!

На цьому матч завершився. Приємно, що після матчу, як футболісти, так і вболівальники подякували один одному за гру та за подаровані емоції. "Славія" з закономірною перемогою 3:0 очолила турнірну таблицю Групи Б Ліги Чемпіонів.

ПС: Для любителів знаходити провокації, чи ще щось там негативне, пояснюю: тут такого нічого немає. Поїздка, матч та атмосфера навколо нього залишили лише позитивні емоції, які давно не отримував роз'їжджаючи по футбольним просторам Рівненщини.

ВІДЕООГЛЯД:

ВІДЕО УСЬОГО МАТЧУ: